Українська армійська авіація успішно збиває ворожі дрони на техніці радянських часів, однак сам авіаційний сектор ризикує незабаром втратити спроможність її утримувати. Галузь попереджає, що без перегляду умов державної підтримки вже найближчим часом може бути поставлено під загрозу не лише виробничий потенціал, а й здатність обслуговувати бойову техніку, пише UkrainInfo.

Авіація тримається на ентузіазмі, а не на ресурсі

Командувач армійської авіації Сухопутних військ Збройних сил України Павло Бардаков заявив, що в умовах повномасштабної війни українська армійська авіація ефективно використовує техніку радянського виробництва. На ряду з гелікоптерами Ми-8, Ми-17, Ми-24 та іншими видами техніки в ЗСУ з’явився незвичайний бойовий підрозділ – ескадрилья Як-52.

Підрозділи армійської авіації працюють у взаємодії з Повітряними силами, ППО та мобільними вогневими групами. Вертольоти та легкі літаки використовують для полювання за “шахедами” і роблять це успішно поблизу лінії фронту та над тиловими регіонами.

Техніка хоч стара, проте вся доглянута, на ходу. Хлопці максимально “витискають” зі старих машин. Навіть у такий простий спосіб робимо велику роботу

В армійській авіації також повідомили, що легкі спортивно-тренувальні літаки Як-52 були “мобілізовані” з цивільної авіації для боротьби з безпілотниками. Такий підхід є ще одним прикладом ефективної взаємодії між цивільним і військовим авіаційними секторами. Сьогодні цивільні авіаційні підприємства значною мірою забезпечують технічне обслуговування, модернізацію та ремонт повітряних суден, які виконують завдання з оборони, логістики, медичного транспортування та інших напрямів. Завдяки цій синергії вдається утримувати стару, але надійну техніку у справному стані й навіть адаптувати її до нових викликів.

Разом із тим, українська авіаційна галузь переживає один із найскладніших періодів за всю свою історію. Закритий повітряний простір, постійна загроза обстрілів і вимушена релокація підприємств у більш безпечні регіони – лише частина викликів, з якими вона стикається. Ключовим фактором залишається рівень державної підтримки.

Попри стратегічне значення, з 1 січня 2025 року галузь втратила пільговий режим, який діяв з 2010 року. Він передбачав звільнення від податку на прибуток, ПДВ і земельного податку, інвестиційні стимули для модернізації та підтримку експорту. Саме ці інструменти дозволяли підприємствам утримувати виробництво, зберігати конкурентоспроможність і кадровий потенціал навіть в умовах війни. Сьогодні галузь працює на межі, а її подальше функціонування залежить від рішень на рівні державної політики.

“За відсутності підтримки можна ставити хрест на технічному переобладнанні. Буде неможливо проводити технічне переобладнання, а це за собою тягне відсутність обігових коштів і коштів на підвищення конкурентоздатності. Немає компенсації – нема чим торгувати, нема за рахунок чого підвищувати заробітну плату. А це означає, що галузь піде не потихеньку, а дуже швидко, на зниження свого потенціалу і буде знищена”, – зазначав  Президент Аерокосмічної асоціації України Віктор Попов.

Defence City: шанс чи загроза остаточного згортання галузі?

Найефективнішим і найшвидшим інструментом підтримки в Аерокосмічній асоціації України вважають  включення авіаційних підприємств до Defence City – нового правового режиму підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу. Ця ініціатива передбачає спеціальні умови для розвитку виробництва, спрощену взаємодію з державою та податкові преференції, однак критерії у поточному трактуванні для резидентів надто жорсткі та недосяжні для виконання навіть для таких флагманів авіаційного ринку як “Антонов” чи “Мотор Січ”.

“Там критерії треба пом’якшувати і змінювати. Дуже багато критеріїв… З чинних законопроєктів випливає, що для того, щоб стати учасником Defence City потрібно, щоб за останній рік 90% всього, що виробляє компанія, мало потрапляти в оборонку. Звичайно, що з великими компаніями, такими як авіакомпанії, так не буде”, – коментував ситуацію Голова громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України Юрій Гудименко.

Експерти наголошували  на тому, що ініціатива Defence City потребує доопрацювань. Своєю чергою, голова Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев закликав усі сторони – підприємства, асоціації та експертів активно включатися в процес: надсилати пропозиції, коментувати, брати участь у доопрацюванні законодавчих змін.

“Ми всі зацікавлені у створенні таких умов, які дозволять нашій оборонній галузі – а сьогодні це локомотив економіки – зростати й надалі, тягнучи за собою суміжні сектори. Пакет законодавчих рішень має дати чіткий імпульс для довгострокового розвитку галузі”, – наголосив Данило Гетманцев.

Народні депутати вже подали правки до законопроєктів про створення Defence City. Зокрема, пропонується розширити перелік резидентів Defence City, включивши до нього суб’єкти літакобудування, що підпадають під дію Закону “Про розвиток літакобудівної промисловості”. Це дозволить долучити до нового режиму авіапідприємства, раніше визнані урядом критично важливими для економіки та обороноздатності держави. Серед інших кроків – зниження вимоги до частки оборонного доходу з 90% до 40–50%, врахування річного показника та розширення визначення оборонної діяльності. Також передбачено скасування обмежень, пов’язаних із податковими боргами чи технічними затримками, за умови їх поступового усунення. Окремі правки стосуються запровадження податкових і митних пільг для літакобудування (за умови реінвестування), підтримки експорту та чіткого механізму повернення пільг без ретроспективних санкцій.

Чи врахує парламент подані правки щодо авіаційного сектору – покаже час. Водночас зволікання або ігнорування потреб галузі може мати критичні наслідки: від неможливості забезпечувати технічну справність авіації ЗСУ до остаточного занепаду українського авіабудування та відтоку кваліфікованих кадрів. Тема вже набула суспільного резонансу. Військові, представники авіаційної промисловості, експертного середовища та законодавчої влади одностайно наголошують: без перегляду критеріїв Defence City та включення авіаційних підприємств до цього режиму неможливо гарантувати стійкість оборонного потенціалу. А в умовах війни збереження і розвиток національного авіабудування – не право, а обов’язок держави.